Машина часу для сина податківця

Син колишнього начальника податкової спробував повернути 130 мільйонів, які  сплатив державі за те, щоб його батько не сидів у в’язниці за корупційні злочини.

У 2016 році під варту взяли  експершого заступника голови Державної податкової служби Андрія Головача. Генерал-полковника податкової міліції підозрювали в незаконному відшкодуванні податку на додану вартість на 3 млрд гривень.

Головач сидів недовго. 14 грудня 2016 року він написав заяву на ім’я заступника генпрокурора про визнання вини і бажання укласти угоду про визнання винуватості. Податківець повідомляв, що може добровільно частково відшкодувати завдані державі збитки в сумі 130 мільйонів грн.

22 грудня 2016-го держказначейство отримало гроші від сина підозрюваного Олександра Головача. У платіжному дорученні за підписом Головача-молодшого вказувалося призначення платежу: «Відшкодування шкоди від Головача Андрія Володимировича за угодою від 22.12.2016р. Без ПДВ».

Маючи документальне підтвердження, ГПУ скерувала справу в суд.

28 грудня 2016 року Оболонський суд Києва угоду затвердив. Андрію Головачу дали 5 років позбавлення волі, звільнивши з іспитовим строком 1 рік.

Коли строки оскарження вироку минули і випробувальний термін також, син засудженого став цікавитися заплаченими грошима.

Одразу зауважимо, що родина Головачів не була бідною. Коли правоохоронці взялись за голову сімейства, то арештували п’ять люксових машин сина ексчиновника, а також ціле котеджне містечко під Києвом, оформлене на родину. На Хрещатику арештували кілька ресторанів і магазинів елітного одягу, власниками яких були родичі податківця. Після вироку і сплати 130 мільйонів до бюджету держави все це майно повернули Головачам.

Але копійка гривню береже. Син Головача звернувся до суду і попросив гроші повернути, бо платіж  начебто зробив помилково. Сам же він ніякої шкоди нікому не заподіяв.

Ви, звісно, можете подумати, що суд навіть не став це розглядати.

Але ні. Печерський суд Києва не просто вислухав, а й 12 жовтня 2020 року задовольнив позовні вимоги.

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Головача О.А. 130 мільйонів грн, що були помилково сплачені та помилково зараховані органами Державної казначейської служби України до Державного бюджету».

Син податківця ще хотів 11,7 млн грн процентів за користування безпідставно одержаними грошима. Але в цій частині суд відмовив, не встановивши період прострочення, тобто з якого моменту в держави виник обов’язок повернути гроші.

Авторка цього рішення – суддя Світлана Волкова. Вона у 2014-му звільнила з-під варти колишнього командира роти спецпідрозділу «Беркут» Дмитра Садовника, підозрюваного у вбивстві активістів Євромайдану, та застосувала до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Після цього Садовник втік до Росії і отримав там громадянство.

Після рішення по Садовнику суддю Волкову звільнили за порушення присяги. Та восени 2019-го вона поновилася на посаді через Верховний суд. А вже січні 2020-го, наприклад, визнала, що Андрій Портнов дистанційно останні 5 років безперервно проживав в Україні.

Але кілька слів про логіку рішення, чому держава мусить повертати 130 мільйонів гривень, які їй сплачено в обмін на свободу корумпованого чиновника.

Суддя Волкова вирішила, що нема доказів надання Головачем-старшим згоди будь-якій особі в усній чи письмовій формі на відшкодування шкоди. Тобто Головач не розумів, мабуть, у судовому засіданні, чому його відпускають і останні чотири роки не здогадувався, чому не сидить за ґратами.

Крім того, суддя вважала, що гроші ці могли бути сплачені тільки після затвердження угоди судом. Тому робила висновок, що їх перераховано безпідставно.

Держава в особі казначейської служби це оскаржила і успішно. 24 березня 2021 рішення судді Волкової було скасовано, а в позові Головача-молодшого повністю відмовлено.

Київський апеляційний суд пояснив, що ст.127 КПК і будь-якою іншою нормою не встановлена форма згоди особи на відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок кримінального правопорушення. Отже, в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дії особи, із яких можна зробити висновок про її намір взяти на себе такі обов’язки.

Такими діями апеляційний суд вважає подання сином Головача особисто підписаного платіжного доручення на сплату 130 мільйонів гривень, що відповідає сумі, вказаній в угоді про визнання винуватості, укладеній цього ж дня між головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом і підозрюваним Головачем, який є батьком позивача. У призначенні платежу написано: відшкодування шкоди за угодою між прокурором і Головачем.

Платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку відповідного документа.

Разом із тим, син Головача механізмом відмови від списання коштів у разі виявлення помилки не скористався і замість цього звернувся до суду із позовом майже через декілька років після сплати.

Апеляційний суд враховує, що Головачем-молодшим в позові не обґрунтовано, яким чином та за яких обставин склалася ситуація, що він помилково 22 грудня 2016 року здійснив грошовий переказ на 130 мільйонів гривень за реквізитами, вказаними в платіжному дорученні і з таким призначенням платежу, і з яких міркувань при цьому виходив.

Немає інформації, щоб до платника вчинявся примус або тиск для сплати цих коштів, введення його в оману, тощо.

Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою, що Андрій Головач, перебуваючи у слідчому ізоляторі, не міг самостійно здійснити грошовий переказ, а отже часткове відшкодування ним заподіяної державі шкоди за даних умов фактично могло відбутись лише за участі іншої особи як платника, в даному випадку – його сина.

Висновки суду першої інстанції, що гроші могли бути заплачені тільки після набуття вироком законної сили, також були спростовані.

За ст.127 КПК, підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа, має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення.

Дії судді Волкової вища інстанція дипломатично назвала неповним з’ясуванням обставин.

Цікаво, що того ж дня, 24 березня 2021-го, коли слухалась апеляція на повернення 130 мільйонів, в іншому залі того Київського апеляційного суду генерал-полковнику Головачу відмовили у скасуванні вироку.

Засуджений подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок Оболонського районного суду Києва від 28 грудня 2016 року щодо нього скасувати та ухвалити новий, яким відмовити у затвердженні угоди Головача з Матіосом та виправдати його за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Через роки Головач вирішив, що вирок тоді був незаконним і неправосудним. Він посилався на те, що суд нібито не переконався, чи були фактичні підстави для визнання винуватості (тобто чи були достатні докази, які б підтверджували наявність в його діях складу злочину), чи відповідали такі умови угоди інтересам суспільства та ін.

Але оскільки це був вирок на підставі угоди, то його можна скасувати лише з конкретних причин.

Із вироку вбачалося, що Головачу роз’яснювалися наслідки угоди, судом перевірялося, що угода не є наслідком насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Умови угоди не суперечать вимогам КПК і Конституції і обвинувачений погоджується на призначення узгодженого покарання.

Суд вирішив, що Головач не довів своє право на оскарження вироку.